Вхід на сайт

Привіт, шановний відвідувач нашого сайту!
Введіть ваші дані. Якщо потрібно, можна відновити пароль

Ввійти на сайт Реєстрація на сайті



Голодомор та репресії на Красилівщині

Виступи учасників конференції "Голодомор та репресії 1932-1933 рр. на Красилівщині"
Упорядники:
Лавринчук В.О., методист Красилівського Будинку творчості дітей та юнацтва.
Панасюк М.Ю., культорганізатор Красилівського Будинку творчості дітей та юнацтва.

Рецензенти:
Байдич О.В., вчитель історії Кузьминської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.
Богомаз Б.М., директор Красилівського Будинку творчості дітей та юнацтва.

Відповідальний за випуск:
Снігур В.І., начальник відділу освіти Красилівської райдержадміністрації

Редактор:
Кізюн А.В., методист райметодкабінету відділу освіти Красилівської райдержадміністрації

Технічні редактори:
Панасюк М.Ю., культорганізатор Красилівського Будинку творчості дітей та юнацтва.
Балан І.О., оператор комп’ютерного набору Красилівського Будинку творчості дітей та юнацтва.

У пропонованому посібнику зібрані виступи учасників краєзнавчої конференції "Голодомор та репресії 1932-1933 рр. на Красилівщині." Матеріали можуть бути використані вчителями суспільних дисциплін, керівниками краєзнавчих гуртків як додатковий матеріал при вивченні відповідних тем на уроках з історії України, в виховних та краєзнавчих заходах.

Зміст категорії

Виступи учасників конференції "Голодомор та репресії 1932-1933 рр. на Красилівщині"

Хлібчика, хліба, хлібця…

Наша справжня адреса -

Гоголь Ганна – учениця
Жаркова Г.П. – керівник гуртка
Антонінський БТДЮ

75 років тому по Україні ходила смерть. Смерть без війни, без посухи, без потопу чи якогось іншого стихійного лиха, без моровиці. Смерть спустошила села й хутори, живі не встигали хоронити мертвих. Смерть мала ім’я – ГОЛОД.

Перебрівши по людських стражданнях етап форсованої колективізації (з колективного господарства легше викачати хліб), Сталін підвів український народ до страшної Голгофи. Суцільна колективізація – це процес усуспільнення наявних у селянському господарстві засобів виробництва, худоби, землі, реманенту, які перебували у подвірному користуванні. Особисте стало колективним. Колективізація теж відбувалася за розкладкою, тобто за попередньо встановленими планами для кожного району сільської ради. Колективізація, яка перетворилась на комунізацію, насильницьке запровадження колгоспного ладу, викликала опір. На селі з січня 1930 року було зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників влади.

Однією з форм селянського опору був масовий забій худоби, щоб вона не потрапила до колгоспу. Усього у 1928-1932 роках в Україні поголів’я худоби зменшилося вдвічі. Щоб відновити його, потрібні були десятиліття.

Хлібчика, хліба, хлібця…

Малюнок Гоголь Ганни, учениці Антонінського БТДЮ

Всілякий тиск застосовувався до середняків – погрози, наклепи, примус. Хулігани тинялися біля їхніх хатин, насміхаючись над ними. Листоношам наказано було не доставляти пошту таким одноосібникам, в окружному медичному центрі сказали, що лише колгоспників та їх родини можна приймати як пацієнтів. Часто їхніх дітей з ганьбою виключали зі школи. Тавро «одноосібника», застосоване владою, дозволяло розглядати таку людину як злочинця.

У нас в селищі були розкуркулені сім’ї Луцюка Івана, Яковчука Антона, Шабатури Родіона та Киричука Нестора. Ці люди своєю чесною працею надбали все, що було у їхньому власному господарстві. З їхніх господарств були забрані коні, плуги. Яковчук Антон був висланий в Казахстан, але був реабілітований і повернувся в селище. Киричук Нестор був реабілітований посмертно. Його було розстріляно біля Кам’янець-Подільського консервного заводу. Зараз там є меморіальна плита з викарбуваним його прізвищем.

Голодні 1932–1933 роки не можна назвати неврожайними. Продаж і вивезення зерна за кордон протягом голодних років становили 3 млн.тонн. Постає питання: чому виник страшний голод? Голод був заздалегідь спланований державою в особі Сталіна та його однодумців. Це був акт геноциду проти українського народу і пройшов ряд етапів. Впровадження продовольчої розкладки, примусова суспільна колективізація, штучне створення умов для голодомору як засобу упокорення селянства.

Рішенням Уряду УРСР від 20.10.1932 року за невиконання плану заготівель накладалися натуральні штрафи. На початку грудня того ж року влада запроваджує систему внутрішніх паспортів, селянам вони не видавалися, що робило їх безвиїзними, прикутими до землі. У 1932 році в Україні повністю вичерпалися запаси хліба, голод підкошував цілі райони, області.

Ось що нам розповіла про той страшний час жителька смт. Антоніни Кондратюк Марія Созонівна, 1920 року народження: «Мені було 12 років. Мої батьки жили тоді в с.Христівка Ізяславського району. Батько все життя працював чесно і сумлінно шевцем, щоб прогодувати сім’ю, а в сім’ї нас було шестеро. Була в нас клуня для зберігання збіжжя. По селу ходили сільські активісти з залізними палицями і все вишукували, де що сховано. В нас забрали все, розібрали клуню. В хаті не лишилось нічого. Дуже пам’ятаю, коли в нас забрали останню квасолю з горщика. Горщик випав з рук того дядька і він розбився, і ми кинулися, щоб зібрати ту квасольку, то дядько допкав пальці чобітьми, щоб ми не зібрали її.

Страшно згадувати ті роки. Але хочу розказати про один страшний випадок. В нас селі була тітка Варка. В неї була маленька дитина. Дитина плакала, бо хотіла їсти. А мати сама була голодна, опухла від голоду, в неї не було чим нагодувати дитину. Тітка Варка зарізала те дитя. А потім по селу ходила, дітей ловила, колискових співала. Не витримала тітка Варка голоду, знайшли її біля тину мертвою.

Я навіть не знаю, як ми пережили ті роки, бо приходилось їсти і насіння лободи, кору дерева, коріння татарського зілля, з бирок татарського зілля мама нам варила кашу, з гнилої картоплі пекла млинці. В селі не залишилося ні котів, ні собак. Все було з’їдено. Ловили ворон і горобців, які були нам дуже смачними. І ще пам’ятаю, як сусідський хлопчик Васько ліз на дерево за воронами, впав і забився. Від голодної смерті нас спасла корівчина, яку тримала тітка Дуська».

А ось свідчення жительки с. Рублянка Петрук Марії Марківни: «В нас в селі під час голодомору була сільська дівчина Манька Буяльська. Від природи сильна, але трошки несповна розуму. Вона ходила по селу, наймалася робити будь-яку роботу. Але раптом не стало Маньки, поділася. Як пізніше виявилося, що зарізали Маньку її родичі і з’їли».

В Антонінах, за свідченням жителів-старожилів, голод був, але не в такій страшній мірі. Людей спасали «бевки-шліхти», які варилися на племгоспі і в колгоспі для людей, які працювали там на роботах. В тій шліхті можна було зрідка впіймати якусь крупинку. Люди намагалися набрати її у пляшки, аби хоч щось принести голодним дітям. Хто з дітей був старшенький, того ставили біля себе як працівника, щоб одержати яку крихту на нього.

ЗГАДАЙМО ВСІХ ПОІМЕННО, хто постраждав від ГОЛОДОМОРУ у 1932-1933 роках по Антонінській селищній раді.

Антоніни
1. Бартошук Євдоким Трохимович.
2. Бартошук Ганна Євдокимівна.
3. Рибачук Устина Юріївна.
4. Рибачук Олена Андріївна.
5. Рибачук Юганка.
6. Рибачук Ганна.
7. Малярчук.
8. Фещук Захар.
9. Гаврилюк.
10. Омелько.
11. Мельник Сергій.
12. Мельник Анастасія.
13. Луцюк Микола Павлович.
14. Тимощук Костянтин.
15. Тимощук Валерія.
16. Мельник Хима.
17. Прокопчук Палажка.
18. Прокопчук Анастасія.
19. Мельник.


Закриниччя.
1.Петричук Федір Романович, 1927-1928р.н.
2.Кулачук Микола Оксентійович,1930-1931р.н.
3.Данилюк Марія Гаврилівна.
4.Любицька Ольга Корніївна.
5.Любицький Корній.
6.Мазур Андрій Демидович.
7.Берчук Микита.
8.Берчук Мартоха.
9.Берчук Михайло Микитович, син.
10. Берчук Ганна Микитівна, дочка.
11. Берчук Павло Микитович, син.
12. Хом’юк Андрій 1902 р.н.
13. Хом’юк Палажка, мати.
14. Остапчук Маланка.
15. Кудлай Лаврін.
16. Фещук Грицько.
17. Яцюк Володимир.
18. Яцюк Іван Володимирович.
19. Клімчук Кирило.
20. Клімчук Наталка.
21. Горделюк Ганна.
22. Любицька Параска Хомівна, 1930-1931 р.н.
23. Гордилюк Олена Профилівна.
24. Гордилюк Панас Профилович.
25. Фещук Михайло.


Рублянка.
1. Кравець Грицько Пилипович.
2. Кравець Онисим Григорович.
3. Кравець Федоска Григорівна, 3 клас.
4. Кравець Канифін Григорович, 6 місяців.
5. Буяльський Янек.
6. Буяльський, батько.
7. Петрук Явдоха.
8. Остап.
9. Терешко.
10. Буяльська Манька.
11. Чернишук.
12. Фока Іван Іванович.
13. Дерешук Денис.
14. Фещук, немовля.


Коли при зустрічах з очевидцями голодомору ми запитували людей, що страшніше, війна чи голод, люди одним подихом вимовляли – ГОЛОД.
Досі важко встановити, чому селяни не повстали, а лише чинили пасивний опір. Опору не відбулося тому, що селян штучно поділили на бідняків, середняків і куркулів – зіткнули їх між собою на класовому фронті. Голод як безкровна війна зламав їхній опір, спустошив українські села, виморив найпрацездатніших хліборобів. З українців виймали хліборобську душу, ламали хребет нації.


Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих, пам’ять про тих, хто не дожив, пам’ять про тих, хто не долюбив, пам’ять про живих і ненароджених.
Рученьки-кісточки ледве підносить дитя.
Мамо, матусю, шепчуть вуста.
Хлібчика, хліба, хл… Та й стихає
Мати, в німім божевіллі, о Боже святий,
Рідне дитя поїдає.
Душі людськії у небо злетіли
В журавлині ключі.
І досі ще вслухайтесь, люди,
Так жалібно просять
Хлібчика, хліба, хлібця.
Ми права не маєм забути
Про людськії душі оті
Так, мусимо знати і пам’ятати
Про ті журавлині ключі.


Ненько Україно, пам’ятаймо кожним шелестом трави, пам’яттю землі, пам’яттю живих пам’ятаймо про тих, хто не встиг запалити свою свічу, хто не встиг засіяти ниву, хто помер страшною голодною смертю. Пам’ятаймо!

АвторFedКоментарів0Переглядів11015
Эротический тайский массаж читать далее.