Вхід на сайт

Привіт, шановний відвідувач нашого сайту!
Введіть ваші дані. Якщо потрібно, можна відновити пароль

Ввійти на сайт Реєстрація на сайті



Голодомор та репресії на Красилівщині

Виступи учасників конференції "Голодомор та репресії 1932-1933 рр. на Красилівщині"
Упорядники:
Лавринчук В.О., методист Красилівського Будинку творчості дітей та юнацтва.
Панасюк М.Ю., культорганізатор Красилівського Будинку творчості дітей та юнацтва.

Рецензенти:
Байдич О.В., вчитель історії Кузьминської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.
Богомаз Б.М., директор Красилівського Будинку творчості дітей та юнацтва.

Відповідальний за випуск:
Снігур В.І., начальник відділу освіти Красилівської райдержадміністрації

Редактор:
Кізюн А.В., методист райметодкабінету відділу освіти Красилівської райдержадміністрації

Технічні редактори:
Панасюк М.Ю., культорганізатор Красилівського Будинку творчості дітей та юнацтва.
Балан І.О., оператор комп’ютерного набору Красилівського Будинку творчості дітей та юнацтва.

У пропонованому посібнику зібрані виступи учасників краєзнавчої конференції "Голодомор та репресії 1932-1933 рр. на Красилівщині." Матеріали можуть бути використані вчителями суспільних дисциплін, керівниками краєзнавчих гуртків як додатковий матеріал при вивченні відповідних тем на уроках з історії України, в виховних та краєзнавчих заходах.

Зміст категорії

Виступи учасників конференції "Голодомор та репресії 1932-1933 рр. на Красилівщині"

Репресовані

Наша справжня адреса -

Ковалюк Юлія – учениця 9-го класу
Мазорчук В.В. – вчитель історії
Западинська ЗОШ І – ІІІ ст.


…Альфред отримав домашню освіту, мав дивовижний каліграфічний почерк. Через півстоліття я познайомився з архівними справами батька і здивувався. Навіть в катівні НКВС його рука не здригнулась. Написана ним під час допитів автобіографія, підписи, нічим не виказували хвилювань. Коли в засланні на Півночі писали листи Сталіну, доручали йому. Та й резолюції на зборах теж писав він. Його почерк використовували в сільській раді і колгоспі, коли був помічником рахівника.

Були й в нього й інші менш значущі посади. Брав участь в польському кооперативі, в ревізійній комісії.

А тоді п’ятнадцятирічним мати влаштувала на роботу писарем. Допомагаючи матері, до 30-ти років не міг завести сім’ю.

З органів КДБ мені повернули фотографії. Є й сімейна, де батько з дружиною Павліною і трьома дітьми. Наймолодшої Яніни тоді ще не було. На жаль, в мене не має останніх фотографій батька, як нема й під час арешту. Не знаю, можливо їх викинули у сміття. Але він мені особливо запам’ятався в останній рік перед арештом. Завжди спокійний і стриманий, став дещо дратівливий. Часом приходив з роботи схвильованим. Почалась чергова хвиля арештів.
Мабуть відчував, що кільце може замкнутися і на ньому. Але не подавав вигляду про яку-небудь розгубленість. Як і раніше, читав газети, відповідав на листи, ходив на полювання.

Я любив батька і як другий чоловік в сім’ї, більше бував з ним разом. Добре пам’ятаю, як інколи забирав мене з школи на вихідні і віз сильним морозом в селище, закутавши в теплий кожух, який привезла мама з України.

Мій батько був середнього росту, широкоплечий, стрункий, але важкуватий у тілі. На голові в нього була глибока лисина, як і в братів, окрім наймолодшого. По боках ззаду темне з кучерями волосся. Прямий ніс, невеликі вуса, підстрижені за польською модою. Світло-блакитні очі, теплі і приємні. Але коли він цього захоче, то суворі і грізні, але завжди горді і сміливі.

Мій батько нікому не говорив, що походить із шляхетського багатого роду. Милував бог згадати в той час про свій родовід. Тай був він звичайним селянином-робітником. По тих мірках тридцятих років вважався середняком. А потім звичайний службовець. Не любив марнославства, але пишався своїм каліграфічним почерком. На жаль, у моїй родині залишився єдиний напис на фотографії, подарований сестрі Броніславі.

Згадуючи батька, дивуюсь – навіщо йому знадобилось після трьохрічного заслання поїхати на Кавказ, а потім знову повернутися на Північ. В Армавірі було важче. Невлаштованість, кімната в підвальному приміщенні. Друзі писали – тут з голоду не помреш: полювання, риболовля, ягоди, гриби. Повернутись в рідне село репресованим заборонялось.

І знову Північ, місце заслання. Можливо тут батько шукав порятунку від нової хвилі арештів. Йшов 1937 рік. Масові репресії продовжувались.
13 січня 1938 р. розстріляли брата мого батька Цехніцького Гавриіла Едуардовича. Вбили як американського шпигуна. Задовго до революції побував в Америці, і цього було достатньо.

1938 року мого батька знайшли в місцях заслання. 13 жовтня вирок «трійки» - розстріляти. Але не зразу. Ще протягом 70 днів його мучили інквізитори. Мабуть, через це у справі не було фотографії. Вбили 22 грудня 1938 року.

Доля його матері Олеонори могла бути такою ж. Нікого не щадили, навіть 12-річних дітей. Вже в 1928 році передбачала вона недобре. З зусиллями виїхала через Москву в Варшаву. З нетерпінням рвалася до синів, з якими не бачилась 15 років. У Варшаві її чекали три сини: Антось, Віцю, Франя. На серці було важко: як складеться доля тих, що зосталися. Йшла колективізація. Більшість селян вступали в колгоспи під великим тиском. Почалось переслідування, погрожували засланням. Ще при ній сини вступили у колгосп. Назвали його іменем Леніна. З дворів позабирали всю худобу та інвентар. Опирайся їм, не опирайся – все одно заберуть.

До кінця днів була в неї туга за рідним краєм, Западинцями, звідки походило її глибоке коріння родоводу. Багато чого не знала Олеонора: які беззаконня чинились в її селі, про муки і страждання її близьких в роки політичних репресій. За кордоном знали, що в СРСР настали страшні роки. Сталін виробив «філософію» прийдешніх масових репресій. Правда була жорстокою. Навіть діти і внуки в період безбатьківства вважались дітьми ворогів народу. В умовах масової репресії дітям ворогів народів доводилось бути дуже обережними. Йшло неоголошене слідкування. Думаю, що до моєї біографії з польським корінням особливо пильно приглядались. Заспокоювало те, що Сталін нібито казав, що син за батька не відповідає. За що ж я повинен відповідати? За те, що мій батько не робив ніяких злочинів, за те, що його, чесного громадянина, незаконно мучили в катівнях НКВС? Згадую, моя мати шукала його в Вологді, Плесецьку. Саме там була маса тюрем, а в лісах багато таборів і колоній.

Репресовані


Пошуки скінчились тоді, коли сказали в НКВС: не ходіть, в живих його нема. Це виявилось правдою, але лише через півстоліття. Навіть в 1962 році, коли реабілітували, обманули: повідомлялось, що помер в місцях заслання 15 серпня 1942 року у віці 53 років. Причина смерті – абсцес головного мозку. Місце смерті – в місцях ув’язнення. Нібито існує відповідний запис в книзі актів громадянського стану № 9 від 19 червня 1962 року. Все це було справжньою фальсифікацією, спробою приховати або пом’якшити злочин. Нове свідоцтво про смерть, мабуть, правдоподібне: Цехніцький Альфред Едуардович розстріляний 22 грудня 1938 року у віці 49 років. Запис того ж бюро РАГС тим же числом під тим же номером. Місце смерті не встановлено.

АвторFedКоментарів0Переглядів3327