Вхід на сайт

Привіт, шановний відвідувач нашого сайту!
Введіть ваші дані. Якщо потрібно, можна відновити пароль

Ввійти на сайт Реєстрація на сайті
Моє місто Красилів » Про Красилів » Голодомор та репресії на Красилівщині » Жертви голодомору 1932 – 1933 рр. в селах Ледянської сільської ради



Голодомор та репресії на Красилівщині

Виступи учасників конференції "Голодомор та репресії 1932-1933 рр. на Красилівщині"
Упорядники:
Лавринчук В.О., методист Красилівського Будинку творчості дітей та юнацтва.
Панасюк М.Ю., культорганізатор Красилівського Будинку творчості дітей та юнацтва.

Рецензенти:
Байдич О.В., вчитель історії Кузьминської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.
Богомаз Б.М., директор Красилівського Будинку творчості дітей та юнацтва.

Відповідальний за випуск:
Снігур В.І., начальник відділу освіти Красилівської райдержадміністрації

Редактор:
Кізюн А.В., методист райметодкабінету відділу освіти Красилівської райдержадміністрації

Технічні редактори:
Панасюк М.Ю., культорганізатор Красилівського Будинку творчості дітей та юнацтва.
Балан І.О., оператор комп’ютерного набору Красилівського Будинку творчості дітей та юнацтва.

У пропонованому посібнику зібрані виступи учасників краєзнавчої конференції "Голодомор та репресії 1932-1933 рр. на Красилівщині." Матеріали можуть бути використані вчителями суспільних дисциплін, керівниками краєзнавчих гуртків як додатковий матеріал при вивченні відповідних тем на уроках з історії України, в виховних та краєзнавчих заходах.

Зміст категорії

Виступи учасників конференції "Голодомор та репресії 1932-1933 рр. на Красилівщині"

Жертви голодомору 1932 – 1933 рр. в селах Ледянської сільської ради

Наша справжня адреса -

Кримська Юлія – учениця 11 кл.
Романюк А.П. – вчитель історії
Федорівська ЗОШ І-ІІІ ст.

На західній території України, де була встановлена радянська влада будували нове життя. Наприкінці 20-х років у сільській місцевості почали організовувати колгоспи. Вступаючи до них, господар віддавав для загального користування землю, реманент, а в деяких випадках –худобу й птицю. Українські селяни не звикли до таких колективних господарств.

З діда-прадіда кожен намагався працювати із сім'єю на власній землі навіть тоді, коли її було обмаль. Земля була основою життя селянської сім’я. Виховуючи дітей, батьки у першу чергу прищеплювали любов до найсвятішого - землі. Від батька до сина передавалась у спадок земельна ділянка, з нею – любов до хліборобської праці.

З виникненням колгоспів усе змінилося. Серце селянина до спільної праці на спільній землі не лежало. Віками він мріяв бути господарем на власній землі. Нова влада дала йому цю землю. Але через деякий час почала відбирати і змушувала з болем і страхом вступати селянам в колгоспи. Тих, хто не хотів іти, суворо карали: їх висилали із рідних місць, називали куркулями, ворогами народу. Вирвані з корінням , вивезені товарняками до Сибіру, на Урал, гинули люди в нужді й злиднях на тих далеких необжитих просторах. Мільйони не повернулися на Україну...

Кожна осінь несла тільки розчарування. Радянський уряд, на чолі якого в ті часи стояв Сталін, вимагав від колгоспників дедалі більше хліба, м'яса, молока, овочів. Усе менше й менше залишалося продуктів селянським сім'ям на зиму. Навіть те, що залишали на насіння, примушували здавати. Спочатку селяни ще якось перебивалися з хліба на картоплю, але потім і цього не стало.

Осінь 1932 року великого лиха селянам не віщувала. Врожай був не гірший, ніж в попередні роки. Здали селяни державі запланований податок. Та раптом за першим податком оголосили другий, потім третій. Почали їздити по селах спеціальні продовольчі загони і забирати все до нитки . Люди ховали зерно, картоплю в ямах, криницях, у скиртах на горищах, замазували у грубах. Та хіба вбережеш хліб від пильного ока збирача?

І спалахнув на Україні великий голод, а за ним прийшла смерть. Вимирали сім'ями, кутками, вулицями. Виснажені люди падали на вулицях під тинами.
Стали їздити підводи, збирали померлих і ховали у братських могилах. Немає в Україні села, де б не знали про той страшний голод. Протягом голодних 1932-1933 років мільйони людей на Україні померли. Вони пішли з життя тому, що у них було забрано останній шмат - останню надію на порятунок. Хіба можна це забути?

Радянська влада постійно замовчувала факти існування голодомору, не надавала населенню ніякої допомоги і відкидала пропозиції допомоги з-за кордону, прирікаючи на смерть мільйони людей.

Голодомор 1932-1933 років є найжорстокішим фактом винищення українського народу впродовж його тисячолітньої історії.
Мільйони померлих голодною смертю, висланих і розчавлених більшовицькою владою дивляться з минулого в сьогодення. Вони застерігають: будьте пильними. Про наші гіркі уроки пам'ятайте!

Не буває чужого горя і чужої біди. Живемо на одній землі, під одним небом і сонцем. Нехай же ніколи не доведеться нам пережити подібного.


Жертви голодомору 1932-33 рр. села Трусилівка записано із слів Мирона Костюка 1912 року народження.

Із всіх 157 дворів тогочасної Трусилівки голодною смертю померло 52 людей. З них 44 – дорослих, 8 дітей,
1. Бекас Степан Тихонович, 35 років
2. Войцешук Прокіп, 17 років
3. Сім’я Кучериків - 4 чоловіки: Харитон - 60 років, Настя - 50 років, Семен - 10 років, дівчинка - 3 роки
4. Мазур Роман - 22 роки
5. Сім'я Максимчуків, всі померли за одну ніч: Корній - 45 років, Горпина - 42 роки і троє дітей 2, 5 та 7 років
6. Сім’я Макогонів - 5 чоловік: Остап - 45 років, Олімпія - 40 років, Петро - 25 років, двоє дітей 1,5 року і 4 роки
7. Метельський Янек - 14-15 років
8. Сидорук Євтих - до 15 років


Жертви голодомору 1932-33 рр. села Ледянка.

Із розмов очевидців в селі померло десь 18-20 чоловік. І це в селі, яке було одним із найбільших у колишній Тернавській волості. В Ледянці був випадок
канібалізму.
1. Вахівський Франек Іванович - 16 років
2. Вінчук Юхим - близько 50 років
3. Дмитрієв Гнат Петрович - біля 40 років
4. Дмитрієв Петро - за 70 років
5. Комарук Марія Матвіївна - 4-6 років
6. Кровопішина Текля Пилипівна - 30-35 років
7. Кровопішин Михайло Іванович - 5-6 років
8. Мартинов Іван Левкович - 40-45 років
9. Матвійчук Олена Дорофіївна - до 6 років
10. Матвійчук Петро Дорофійович - до 4 років
11. Мацієвський Йосип Іванович - біля 50 років
12. Шиманський Франек Іванович - 14-15 років
13. Цюпа Андрій Іванович - біля 40 років
14. Яковчук Андрій - 60 років
15. Іванюк Іван - біля 60 років


Жертви голодомору 1932-ЗЗрр. село Малі Пузирки.

Із розмов очевидців в селі померло більше 20-ти чоловік
1. Пасєка Ганна Артемівна - до 30 років
2. Пасєка (ім'я не встановлено)
3. Пасєка Артем - до 50 років
4. Рудюк Марія...
5. Мартинюк Григорій - до 50 років
6. Гамрецький Дмитро - до 50-52 років
7. Білокур Янек...
8. Зубатюк Вартох - до 50 років
9. Слободяний Василь - до 60 років
10. .Павлюк Ольга Трохимівна - до 50 років
11. .Павлюк Петро Трохимович - до 48 років
12. Мартинюк Василь - до 60 років
13. Сич Ілля Філімонович - до 18 років
14. Главацька Марія...
15. Гладчук Іван...
16. Горбачук Пилип Сергійович - до 16 років
17. Мартинюк Олена Сергіївна...

За даними очевидців жертвами голодомору в селі Федорівка стало двоє людей (дорослі).


Свідчать жителі села Малі Пузирки Красилівського району Любицька Лідія Дмитрівна, народилася 1927 року

Голодомор 1933 року приніс дуже багато смерті . Людей вивозили з їх Батьківщини, звідки вони не вертались. Коли вивозили наших односельців, наш батько не дозволив нам дивитися на це звірство. Нас було четверо, але вижило тільки троє. Мій брат помер ще маленьким, так і не дочекавшись весни. Людей, котрі умирали, збирали на подвір'ях, під тинами на підводи і вивозили. На всіх дорогах лежали мертві люди. Люди, котрі хотіли вижити, вбивали інших, відбирали у дитини останній кусок хліба. Десь під кінець, коли здавалось , що вже ми не виживемо, моя мама ходила на поле, рвала молоденькі колосочки. Завдяки цьому ми залишились живі.


Свідчать жителі села Трусилівка Красилівського району Костюк Софія Лікандрівна, народилась 1925 року, 14 березня

Голодомор, який стався в 1933 році приніс людям горе, велику смертність. Люди, які в час колективізації не хотіли йти в колгоспи, які жили заможно, їх називали куркулями. Вони, щоб не дати хліб державі чи бідному селянинові, ховали зерно в яму, накриваючи землею. Бідне населення в містах і селах, щоб вижити, змушене було ходити по світі просити милостині, старі каліки ходили з протягнутою рукою за подачкою. Багато людей ходили з села в село, навіть в другі райони і області. Багато з них не повернулось до своїх рідних осель. Помирали з голоду в дорозі, під тинами. Внаслідок голоду виникали різні хвороби. Особливо впливали вони на дітей. Була сила-силенна похоронів, що не було з чого робити спільні домовини. Людей, які ховали зерно в ями, виявляли і відсилали в Росію, в малозаселені місця. Багато було репресовано з нашого села, району.

Згодом через десятки років вони могли повернутися назад. Ті, котрих рахувала влада виновниками голодомору – страчували. В той час про Сталіна не можна було й подумати поганого, не тільки сказати: розправа була б на місці. Тепер в газетах описують по різному про цей важкий період голодомору.

АвторFedКоментарів0Переглядів5152