Вхід на сайт

Привіт, шановний відвідувач нашого сайту!
Введіть ваші дані. Якщо потрібно, можна відновити пароль

Ввійти на сайт Реєстрація на сайті



Воювали за нашу свободу

Наша справжня адреса -

Василь Шуляк, депутат обласної ради: «Корній Шуляк перемогу зустрів у Берліні»

«Мій батько, Корній Шуляк, у тридцятих роках закінчив Проскурівське артилерійське училище і служив кадровим офіцером в діючій армії. Але згодом за станом здоров’я його, молодшого лейтенанта, списали у запас і направили керівником початкової військової підготовки в Малоклітнянську школу теперішнього Красилівського району.

З перших днів Великої Вітчизняної війни призначили уповноваженим від райвійськкомату з евакуації в рідній Лютарівці та сусідніх селах нинішнього Теофіпольського району. В тил відправляли людей, вивозили худобу, техніку, аби не дісталися фашистам. Звичайно, не всіх встигли евакуювати. Розповідав, якось вивів чергову партію односельців за Лютарівку, а по шляху вже німці наступають. Куди ж людей з торбами поведеш, в полон здаватися? Змушені були повернутися назад. Ось така історія трапилася.

Залишився на окупованій території. Молодих людей фашисти забирали на каторжні роботи в Німеччину. В списки остарбайтерів потрапив і він, двадцятидев’ятирічний чоловік. Проте не скорився долі і двічі тікав, щоб не потрапити в неволю – одного разу аж із самої Німеччини прийшов пішки.
На окупованій території перебувати було небезпечно. Постійно доводилося переховуватися. Переживав, аби німці не дізналися, що він кадровий офіцер, бо за це одразу розстріл.

Перебуваючи на рідній землі в напівлегальному становищі, він залишався патріотом своєї Батьківщини, чесно і добросовісно стояв на захисті інтересів селянства. Саме завдяки йому жоден кілограм хліба, скажімо, з тієї ж Лютарівки не потрапив фашистам. Батько підтримував зв’язки з партизанами і повідомляв про зерно, яке намагалися відправити в Німеччину. Далі Михиринець чи Купеля німці його не довозили. По дорозі відбирали партизани.

На фронт Корній Шуляк, як і багато його односельців, потрапив у березні 1944 року, коли наш край звільнили від фашистської нечисті. Його зарахували до особливого артилерійського батальйону, в якому були лише офіцери, що перебували на окупованій території. Хоча цей підрозділ не вважався штрафним, але перед бійцями ставили найскладніші завдання та посилали на найкровопролитніші операції.

Батько не дуже любив розповідати, а тим паче хвалитися про те, як і де воював. Тому в моїй пам’яті закарбувалася його згадка лише про одну бойову операцію – форсування річки Одер. Це було в квітні 1945 року. Під шквальним прицільним ворожим вогнем на плотах переправляли гармати, боєприпаси. А бійці, незалежно від того, чи вони були рядовими, чи офіцерами, повинні були перепливати річку, знаходячись у воді. Гармати в той час командування оцінювало набагато дорожче, ніж життя людей.

Вода була холодною, крижаною. Хоча після того багато солдатів застудилися (не оминула хвороба й батька – авт.), але плацдарм на протилежному березі Одера був успішно зайнятий.

Перемогу Корній Шуляк зустрів у столиці фашистської Німеччини, нагороджений медаллю «За взяття Берліна». Так для мого батька завершилася війна, яка принесла багато горя і страждань для нашого народу. Не обминуло горе і сім’ї Шуляків. Під Сталінградом загинув батьків старший брат, військовий льотчик Тимофій Микитович Шуляк».

Матеріали газети "Є! Поділля!"

АвторFedКоментарів0Переглядів1933