Хотілось би  прочитати  думку інших, хто живе, жив, в с. Севрюки,  щодо  назви села.
 Я особисто думаю, що пращури  мешканців  села  були воєвничими  козаками.  

Відомості про історію с. Севрюки містяться у літописі церковного приходу священика Іоанна Правосудовича за квітень 1895 р., де під номером 1282 записано: «Севруки, волости Колковской, отъ Житомира 132 вер., отъ Старокостянтинова 35 вер., ближ. жел.-дор. ст. Черноострова 35 вер. и Шепетовки 65 вер., ближ. почт.-тел. ст. Антонинъ 12 вер. и Теофиполя 20 вер., ближ. прих. с. Корчовка 2 вер., Терешекъ 3 вер., Гриценокъ 5 вер. и с. Велик.-Жеребокъ (благоч.)».

Священик Іоанн Правосудович у своєму літописі пояснює етимологію назви села. За його припущенням, село Севрюки було названо першими поселенцями так, тому, що вигідне розташування і благодатна земля давали людям все в руки – звідси і Всевруки, або Севруки. Автор наводить ще одну версію від імені першого поселенця Северіана. Іоанн Правосудович наголошував на вигідному розташуванні села, де проходила дорога до Австрійського кордонів та до м. Кам’янця-Подільського, захоплювався неповторністю природи. Село було оточене лісом, частина якого належала генералу Холшевникову і надвірному раднику Трапезникову.

Севрюки, мабуть, дістало свою назву від слов'янського племені сіверян. Слово севрюк утворене так, як і поліщук (житель Полісся), пінчук (житель Пінщини). Севрюк – це житель Сівери, Сівера, Сіверської землі, Сіверщини (так називали у давніх документах Десни і Сули). Назва поширювалась на всю північну частину сучасної нам Чернігівщини. У пізніші, вже промонгольські часи, слово севрюк (як назву поселення чи прізвисько) можна було зустріти на значно ширшій території. Ось записи з Києва 1552 р.: Томило Севрюк, Каленик Севрук, Охмат Севрук, Карой Севрук (тюркське sawrug – sawrag означає "дикий"; частина прізвищ може бути і тюркського походження; об'єднує їх однакове звучання). Слово севрюк вживалося і протягом XIV – XV ст.; так називали корінне лівобережне наддніпрянське населення по Десні, Сулі, Пслу, Ворсклі – спадкоємців давньоруських сіверян (це було найпівнічніше плем'я серед усіх східнослов'янських племен; звідси і його назва, пов'язана з поняттям «холодний вітер»).

Перша згадка про село 1618 р., коли спустошену татарами під проводом Девлет-Гірея місцевість оглядали возний Філіп Гавратинський з двома панами шляхтичами за вказівкою старости Базалійського, пана Вільги. Поселення належало Янушу Константину Острозькому до 1620 р.